Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, вказав у своїй постанові від 20 листопада 2019 року наступне:

 Пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом). 

 З огляду на імперативні положення ч. 2 ст. 1187 ЦК України на пішохода, який винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не може бути покладений обов’язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.Водночас неможливість кваліфікації пішохода як належного суб’єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у порядку, передбаченому ст. 1187 ЦК України, не свідчить про відсутність правових підстав для притягнення пішохода, з вини якого сталася ДТП, до цивільно-правової відповідальності за завдану його неправомірними діями шкоду на загальних підставах.На спірні правовідносини поширюються норми ст. 1166 ЦК України, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.